СТОРІНКИ ЛІТОПИСУ ШКОЛИ

До радянської епохи в с. Ненадисі не існувало державних навчальних закладів — функціонували лише церковнопарафіяльні школи. В ХІХ ст. така школа була заснована протягом 1860-1861 рр. (в документах зустрічаються обидві дати) настоятелем місцевого Свято-Аннинського храму священиком о. Костянтином Іоанновичем Максимовичем. Фундатор школи був досвідченим наставником і служив у Ненадисі майже три десятиліття. З них 10 років він керував заснованою ним школою. Протягом цього часу він виявив свої організаторські здібності — вже на початку свого існування школа досить активно розвивала свою діяльність. Перший час вона розташовувалася в оселі свого засновника і не мала окремого приміщення. Однак, її матеріальне забезпечення було на відповідному для того часу рівні — миряни на громадських зборах постановили щороку надавати школі по 100 крб. і документи не згадують про невиконання даної постанови, як це можна було бачити в документації багатьох інших приходів регіону. Спочатку в школі навчалося 30-35 хлопчиків — дівчаток не було зовсім. Згодом ситуація змінилася— в 1870 р. серед школярів було 30 першокласників та 10 першокласниць— це, очевидно, був той максимум, котрий поміщався у священицькій хаті. Того ж таки 1870р. до Ненадихи прибув новий наставник місцевої парафії та школи— священик о. Іоаким Софронійович Левитський. Він мав певний досвід роботи з підростаючим поколінням, оскільки 9 років працював у Київській духовній семінарії. За його наставництва школа перестала тіснитися в оселі свого наставника і миряни під керівництвом о. Іоакима спорудили нову оселю для навчання своїх нащадків. Проте, як не дивно, поява нової шкільної споруди не призвела до збільшення числа школярів — навпаки, їх стало менше — 28 хлопчиків у 1880 р. Новим стало те, що з хлопчиків-учнів було створено хор, який співав у церкві. Помітні зміни сталися за нового наставника — священика о. Павла Никодимовича Павловського. Він прибув до Ненадихи в 1882 р. і був наставником парафії та школи до початку І світової війни. (Тобто, завідував місцевим навчальним закладом щонайменше третину століття). За його настоятельства зміцніла матеріальна база школи — її стали утримувати не лише миряни, але й державний бюджет, котрий щороку надсилав на потреби навчального закладу 390 крб. Кардинально змінилася кількість учнів— вони заповнили все приміщення, споруджене за попереднього настоятеля. У 1900р. в даній школі навчалося 65 хлопчиків та 9 дівчаток. У 1910 р. їх було вже відповідно 84 та 31, а в 1915 р., не зважаючи на обставини війни, в школі с. Ненадихи налічувалося 90 першокласників та 28 першокласниць. Зрозуміло, що такий стрімкий розвиток школи спонукав церковну владу до нагородження наставника церковнопарафіяльного навчального закладу Ненадихи. Отець Павло Павловський за довголітню плідну діяльність в парафії та школі був нагороджений набедреником та скуфією від імені київських митрополитів різного часу. А в 1913 р. про старанного пастиря повідомили до Санкт-Петербурга і йому було вручено золотий нагрудний хрест від іменіСвященного Синоду Російської Православної Церкви. Крім того, місцевого священика і педагога було призначено членом Таращанського повітового відділення Київської єпархіальної училищної ради — органу, під керівництвом якого перебувало понад сотню шкіл величезного Таращанського повіту, до якого належала й сама Ненадиха. В такому вигляді місцева школа зустріла проголошення радянської влади. З інших джерел ми дізнаємось, що 1917 року в селі була церковно-приходська школа, яку відвідували 15 – 28 дітей. В основному навчання проводив священик. Людська пам'ять зберегла ім’я першого вчителя – Паламарчук Гордій.

У 1919 році вже було два класи по 14-13 учнів. Навчались у старій попівській хаті. 1920 – 1921 рік – школа перемістилася в громадську хату, в якій було 4 класи, 2 комплекти – всього 45 учнів. Їх навчали 2 вчителі: Котик Прокіп Пилипович і Кравченко Дмитро Пантелеймонович. В 1921 році відкрився при школі 5 клас, але за браком фахівців-учителів 5 клас був закритий і учні, які виявили бажання навчатись відвідували П’ятигорську та Черепинську школи. Вчителями на той час в Ненадисі були: Вахоцький Іван Петрович, Дерманець Микола Карпович . В 1922 році під шкільне приміщення стали використовувати колишній панський будинок пана Змигородського. В цьому приміщенні школа знаходилась до 1967 року. Навчальна й матеріальна база школи була вкрай незадовільною. Асигнування на освіту були мізерні. Наприклад, вчитель Герасимчук Іван Петрович (пізніше репресований) в 1926-1927 роках в місяць одержував 37 карбованців. Парт в школі не було, сиділи діти за довгими столами на козлах та довгих лавках, писали на грифельних дошках, зошитів майже не було, а підручник був лише у вчителя. вчителями працювали ті, хто закінчив 7 класів і мали дореволюційну підготовку. В 1924 році була видана постанова Наркома освіти про створення школи підлітків, переростків, що не навчалися внаслідок громадянської війни та розрухи в країні. Така школа була і в нас. Труд вчителя – подвиг… Так згадує свої перші роки педагогічної праці Боханевич Катерина Пилипівна:

- Так, нелегко, ой, як не легко, вести маленьку людину у світ науки відкрити їй прекрасні таємниці, без яких не можна стати господарем

землі. Ніколи не забуваєш про те, як складно прищепити новачкові азбучні істини. І допізна засиджуєшся над зошитами своїх вихованців. А вчитель – де б він не жив і не працював він не лише вчитель, а і друг і наставник, громадський діяч, особисто відповідальний за все, що робиться навкруги. А що робилося в країні у 1928 році? Відбудова господарства, створення колгоспів, боротьба з не писемністю. Непривітно дивилися на нас вчителів куркулі та їх прибічники, адже це їм було не по душі, зате своїми думами, образами тягнулися до школи селяни, бо всі вони хотіли, щоб їхні діти вчилися розуму і добру, розуміли, що без цього вже не можна буде жити. І вчителі вчили, віддавали тепло своєї душі, знання, які набули досвід життя. Навчання в школі проводилось у дві зміни, працювали окремі класи на «самоокупівлі». «Жалованіє» своє жалюгідне одержували переважно продуктами харчування від двору. Коли діти йшли додому їх місце займали дорослі. Всі тягнулись до знань, як рослина до світла. Тут працював лікнеп. А після ще потрібно було ходити по домівках селян вести роз’яснювальну роботу про перевагу колективного господарства над одноосібним, читали лекції в клубі. В 1929 році в селі було організовано колгосп. Завирувало життя, налагоджувались справи в школі. Стало в більшій кількості книг, паперу. Так, клопітка, нелегка професія вчителя, але є в ній світла, вдячна сторона. Адже праця педагога розтікається в думках сотень тисяч дітей і повертається суспільству через роки працею, енергією, сумлінням, подвигом колишніх вихованців. В 1930-1933 роках в 1 – 4 класах навчалось 64 – 70 учнів. Піонервожатою в цей час працювала Паламарчук Єлизавета Корніївна. Піонери були розподілені по ланках. Кожна ланка мала свій червоний галстук, вручений райкомом комсомолу. Члени ланки носили галстук по черзі, і це вважалося за велику честь і заслугу. У ці ж тридцяті роки школа переживала неабиякі труднощі. Не вистачало підручників, канцприладдя, в країні панував голод. Вчителями працювали ті, хто закінчив 7 класів і курси, помітна була плинність учительських кадрів. Молодими вчителями працювали: Кладницька О., Руденко О., Костичук П, Назарчук В, Михальченко М.. В 1933 – 1934 роках школа була з початкової реорганізована в неповну середню. Першими випускниками були: Сліпенчук Костянтин Прокопович – Герой Радянського Союзу; Панчук Іван Григорович – механізатор, учасник оборони Ленінграду; Цовбун Ганна Іванівна – вчителька української мови і літератури; Врублівський Онуфрій - партизан, загинув в тилу ворога в 1943 році. У передвоєнні роки зріс контингент учнів, поліпшилась матеріальна база школи. Директором школи працював Погорілий В.Т., згодом Параскевич М.Г. (загинув в 1944 р). Вчителями були: Татієвський, Кошарівський, Гончарук Г.П., Жуківська О.В., Жулінська К.К., Сінькевич Ф.В. Вже 1936-1937 н.р. випускникам школи стали 23 учні. Школа розпочала функціонувати стабільно, та розпочалася Велика Вітчизняна війна і заняття припинились. В січні 1944 року наше село було звільнене від тимчасової німецької окупації чехословацькою дивізією генерала Свободи. І вже 10 січня 1944 року почала працювати семирічна школа. Директором школи було призначено Дишлик Ганну Макарівну, яка до війни закінчила учительський інститут. З 1945 по 1949 директором школи працював Михальченко Григорій Мусійович. Працювати було важко, не вистачало підручників, зошитів, не було ніякого навчального приладдя. Писали на папір'яних мішках чорнилом з бузини, столового буряка та омели. В зв’язку з важкими матеріальними умовами за рахунок батьків було організоване громадське харчування всіх учнів школи. Незважаючи на складні післявоєнні роки, учні виявляли великий інтерес до знань. А як доказ, в 1945 –1946 н.р. було випущено 35 учнів. Із них стали інженерами – 3, бухгалтерами – 5, агрономами – 6, вчителями – 8, бібліотекарями – 2, механізаторами широкого профілю – 11 осіб. З 1949 по 1952 рік директором школи працював Слободяник О.К.. В ці роки частково зміцнювалась матеріальна база школи, з’явились найновіші наочні приладдя. Контингент учнів зріс до 280 осіб. В школі працювали 18 – 20 учителів, які мали незалежну педагогічну освіту та методичну підготовку. З 1952 по 1956 рік на посаді директора школи перебувала Голопатюк Лідія Сергіївна. З метою поліпшення умов праці старі кімнати в приміщенні школи реставрувались в класи і навчання було переведено в одну зміну. З 1956 по 1973 рік очолювала педагогічний колектив Цовбун Степанида Романівна. Завдяки її активним зусиллям в 1964 році було розпочато будівництво школи за рахунок місцевого колгоспу. Тільки на одне обладнання навчальних кабінетів, меблів, майстерень, актового залу та спортзалу колгоспом було затрачено більше як 25 тисяч карбованців. Голова колгоспу чуйно, по батьківськи, сприяв своєчасному та якісному проведенню робіт по спорудженню школи. Створювались належні умови для успішного завершення будівництва. Завдяки великій допомозі школі з боку громадських організацій і місцевого колгоспу на чолі з Ратушнюком В.Ф. в 1967 році в селі було відкрито нове типове приміщення восьмирічної школи на 320 місць. Школа наповнилась навчальними посібниками більш як на тисячу карбованців, які розміщені в добре обладнаних кабінетах : фізичному , хіміко-біологічному і кабінеті технічних засобів . В 1967-1968 році в школі працювало 14 вчителів , які навчали 180 учнів . Вчителі дбали про підвищення ефективності уроків , позакласних занять і на цій основі поліпшувалась якість знань учнів та практичних навичок . Директора школи Цовбун С.Р. нагороджено ювілейною медаллю та значком « Відмінник народної освіти ». В 1973 році директором школи було призначено вчителя математики Сломінського Миколу Йосиповича . Зміцнювалась матеріальна і навчальна база школи , зростала успішність учнів . З 1973 по 1980 рік школа випустила 12 відмінників навчання : Мельник О.М., Сломінська Т.К., Стельмах О.І., Костюченко Л.С. та ін. А вчителі Голопатюк Л.С. , директор школи Сломінський М.Й. стали Відмінниками народної освіти . Бібліотека школи поповнилась літературою для позакласного читання і нараховувала - 4941 примірник , а підручників , якими учні користувалися безкоштовно нараховувалось 454 примірники . У 1970 році школа перейшла на кабінетну систему навчання . Кабінети поповнились новими посібниками , позакласною літературою , обладнанням . З 1977 році учні користуються безкоштовно підручниками. В школі добре організовано харчування всіх учнів , працювала група продовженого дня , якою охоплено всіх учнів І-ІV класів. Широко залучалися учні до позакласної роботи . Займали призові місця на районних спортивних змаганнях , нагороджувались за спортивно-масову роботу кубками , ( учителі фізкультури Приходько В.В. , Дудоладов М.Я., Паламарчук Л.К. ) . Неодноразово учасники художньої самодіяльності на районному огляді займали перші місця і нагороджувались грамотами ( керівники Братко А.М., Зоз С .М.). На честь 60-річчя Великої Жовтневої Соціалістичної революції в школі було відкрито музей Бойової і трудової слави. Цій події передувала пошукова робота , яку проводили учні під керівництвом директора школи Сломінського М. Й. та вчительки історії Цовбун С. Р. В цей час вчителями в школі працювали Паламарчук Г.О., Голопатюк Л.С., Сеник Г.Ф., Люльчук Л.І., Паламарчук Л.К., Горбань І.П. , Зоз С.М., Ярова Л.І..

В 1987 році директором школи було призначено Недогибченка М.В. Відбулася зміна поколінь в колективі вчителів. , який кардинально омолодився. З того часу в школі не працювали сумісники, педагогічний колектив – стабільний, всі вчителі проживають в селі. Основу колективу склали Недогибченко Г.І., Кулачевич В.Л., Кулачевич Л.М., Бойко В.С., Дробина В.М. , Атаманчук Н.В., ГрибенкоЛ.В., Пилипченко В.А., Григоренко Н.Р., Алєксєєнко О.Г., Прокіпець Д.М.

Контингент учнів в кінці 80-х зменшився до 75-80 . Молодь залишала село , шукаючи роботу в місті. . В цьому ж 1987 році завершене будівництво 85 будинків для переселенців з Чорнобильської зони . Але так як переселенців переїхало сімей десять , решту будинків правління колгоспу вирішило надати молодим сім'ям та спеціалістам села . Вісім будинків одержали вчителі , що практично вирішило проблему кадрового забезпечення школи до цього часу. .

Зміцнювалась матеріальна база школи . Завдяки наполегливості та ентузіазму директора в класних кімнатах було повністю замінено старі дерев'яні парти на нові учнівські столи та стільчики . Кабінети фізичний та хімічний обладнано зручними сучасними меблями .

Силами місцевого господарства та працівників школи переобладнано систему опалення , внаслідок чого в зимовий період значно поліпшився температурний режим школи . Також повністю замінено покрівлю школи . В 1996 році школу газифіковано . З того часу температурний режим в школі відповідає встановленим нормам. З допомогою місцевого господарства , силами батьків , вчителів , техпрацівників щорічно проводиться поточний ремонт школи . У 2012-2013 навчальному році в Ненадихівській ЗОШ І-ІІст. працює 16 вчителів , які навчають 56 учнів. Педагогічний колектив продовжує працювати злагоджено , поповнився молодими спеціалістами – випускниками школи: Десятник Н.А., Шурубор Б.П. . Ця тенденція буде продовжуватись і надалі , адже у педагогічних навчальних закладах навчається 5 випускників школи , частина з яких буде працевлаштована в селі. Всі вчителі мають належну педагогічну освіту та теоретичну підготовленість . Троє вчителів продовжують заочне навчання в педагогічних вищих навчальних закладах І-ІV рівня акредитації .